Шевченко на Слобожанщині

Тарас Шевченко

Вічна присутність серед живих

Тарасові шляхи

Шевченко на Слобожанщині

Шевченко й рідна мова

 

 Слобідська Україна часів Тараса Шевченка була зовсім не тою, яку ми знаємо сьогодні. Як історична область, що входила до сладу Російської держави на той час, окрім нинішньої Харківської області вона включала повністю або частково Сумську, Донецьку, Луганську, Воронезьку, Белгородську та Курську. Цей край був заселений переважно українцями, які рятувалися від гніту польської шляхти і ніякої „присутності” росіян не в етнічному розумінні, а як державної влади на Слобожанщині не було, бо польські володіння аж до початку визвольних змагань Богдана Хмельницького підступали ледь не впритул до Москви. Поляки посягали навіть на російський престол, про що відомо навіть школярам з підручників історії, і творів О.Пушкіна. То вже пізніше, коли розпочався польський „відкат” на захід, Слобожанщина підпала під владу Росії і тут було сформовано з українських переселенців (не з російських – В.С.) козацькі полки Острогозький, Охтирський, Сумський, Харківський та Ізюмський. Згодом, що й слід було очікувати, а точніше - 1765 року, козацьке самоврядування було ліквідоване, а точніше знищене, Слобожанщина увійшла до складу Слобідсько-Української губернії, козацькі полки розформовані, замість них було утворені полки регулярної армії Росії. Харківський полк став уланським, а Сумський, Острогозький, Охтирський та Ізюмський – гусарськими. Улани – це війська легкої кавалерії, озброєної списами, гусари – теж кіннотники, з вогнепальною зброєю з вишколом вести розвідку невеликими загонами. Гусари як рід війська існували до 1917 року, але це вже дещо інша тема, хоча розмова про коней буде продовжена. За життя Тараса Шевченка, як відомо, залізниць в Україні не було, основним транспортним пересуванням були воли й коні. Тільки 1869 року гофмейстер Абазе та барон Штернберг на умовах концесії приступили до прокладання залізниці протяжністю 240 верст між Харковом та Кременчуком і з 1871 року по ній побігли перші поїзди. Під час сумнозвісної Кримської війни все постачання російської армії під час оборони Севастополя здійснювалось за допомогою гужового і ярмового транспорту. Тож і Тарас Шевченко в каретах, дилижансах, на бричках, візках, або й верхи на коні діставався до могил, курганів, насипних валів, городищ, монастирів, фортець, замків, скитів, маєтків, садових парків, місць поєдинків між козацькими і польськими військами, виконував малюнки, занотовував спогади старожилів... ...Київ і Переяслав, Яготин і Вишгород, Богуслав і Трахтемирів, Миргород і Полтава, Кременчук і Решетилівка, Лубни і Веселий Поділ, Чигирин і Чернігів, Батурин і Ніжин, Кролевець і Глухів, Суми і Лебедин, Ромни і Біла Церква, Умань і Черкаси, Житомир і Бердичів, Проскурів і Почаїв, Дубно і Кременець, Острог і Луцьк, Берестечко і Новоград-Волинська, а ще багато місць в Прибалтиці, Польщі, подорож до Скандинавії, до цього можна додати Москву і Петербург, Астрахань і Нижній Новгород, Казань і Астрахань, Самару і Симбірськ... І це ще далеко не повний перелік.